Рисунок, живопис, скульптура

вівторок, 20 грудня 2016 р.

Матеріали та техніки

*рисунка.Соус***

В образотворчому мистецтві і в тому числі у різних його видах і жанрах використовується безліч художніх матеріалів, застосування яких сприяє найбільшому втіленню задуму художника, робить його роботу справжнім твором мистецтва.

У сучасному навчальному процесі вищого художнього навчального закладу частіше за все використовуються графітні олівці, вугіль, соус, сангіна, сепія, туш, акварель тощо.

Техніки виконання розподіляються на сухі та мокрі. Суха техніка найбільш популярна серед студентів, тому що виконується на папері чи картоні вугіллям, соусом, сангіною, сепією без використання води та пензлів на будь-якому (за якістю) папері. Мокра техніка більш складніша, тому що при виконанні рисунка потребує використання різних за розмірами пензлів, матеріалів, які розчинюються водою, а також особливого паперу, що здатний витримати розмочування та тертя. Але найбільш складною є змішана техніка, де можна поєднувати різні:

- графічні матеріали – вугіль, соус, сангіна, олівець, сепія та інше;

- інструменти – пензлі, розтушовки, пір’я, резинка;

- техніки – суха та мокра.

Як правило, завдання на застосування різних матеріалів та технік в академічному рисунку виконуються на старших курсах.

Матеріали та технічні прийоми вивчаються як на заняттях з академічного рисунка в аудиторії, так і при виконанні короткочасних начерків, домашніх завдань, а також при копіюванні рисунків відомих художників. Справа у тому, що майже всі різновиди технічних прийомів, якими ми користуємось зараз, склалися в основному ще в часи епохи Відродження, багато використовувалися та розвивалися в подальшому. Уважне вивчення та копіювання рисунків старих майстрів надає студентові можливість значно поширити власний досвід, зробити техніку й прийоми виконання рисунка більш досконалими. Але слід також зауважити, що студентів, як правило приваблюють взірці, які виконані на високому технічному рівні, красиві та ефектні, тому і при копіюванні вони значну увагу віддають зовнішньому вигляду, технічним прийомам та манері виконання рисунка, забуваючи, що техніка є лише однією зі складових рисунка, засобом втілення академічного чи творчого задуму художника.

Суха техніка

Мокра техніка

Змішана техніка

СОУС, ЯК РИСУВАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ

Соус став відомим, як матеріал рисунка, приблизно в кінці XVIII – на початку ХІХ століть. Його активно використовували французькі та російські художники. Перш за все слід відзначити І. Н. Крамського, який створив цілу галерею соусних рисунків своїх сучасників: портрет Васнєцова В., портрет Чистякова П. і багато інших, де показав багате різноманіття соусу як рисувального матеріалу. Соус застосовували в своїх рисунка також І. Рєпін, М. Ярошенко, О. Саврасов. З кінця XIX ст. соус став застосовуватись все рідше і рідше, хоча як матеріал він має багато гарних якостей. Соус відрізняється незвичайно глибоким тоном з приємною оксамитовою поверхнею та широким тоновим діапазоном.

Сєров В. портрет О.Орлової

Соус – це м’який матеріал для рисунка в формі паличок, виготовлений з порошку тонко перемелених продуктів згорання, в який додається слабкий розчин рослинного клею, після чого він пресується і надходить в продаж у вигляді циліндричних паличок, загорнутих у фольгу. Соус випускається трьох видів: чорний, сірий, коричневий (цей рідше). Своїми характеристиками соус нагадує пастель і сепію, але має більш насичені тони. Використовують соус, як для нанесення попередніх ескізів рисунка, так і в якості самостійного матеріалу для написання великих картин.

Однак працювати соусом дуже важко, він не терпить постійних поправок, погано знімається з паперу, а при сильному натиску на папір дає зайву чорноту. Рисунок соусом вимагає від художника уважності, підвищеної охайності і методичності в роботі.

Працювати соусом можна двома способами – сухим і мокрим.

Крамський І. Портрет П.Чистякова

ІНСТРУМЕНТИ ТА МАТЕРІАЛИ

Соус

Розтушки паперові Розтушки гумові Розтушки замшеві

Пензлі Вата

Резинка Наждачний папір

ПРИЙОМИ РОБОТИ

Сухий спосіб.

Перш, ніж розпочати працювати на аркуші, паличку соусу розтирають об шматочок дрібного наждачного паперу. Потім цим порошком за допомогою розтушовки наносять тон на рисунок. Працюють сухим соусом, застосовуючи замшеву або з м’якого паперу розтушовку, а також ганчірку або тампон з вати. Моделюють спочатку основні форми і великі поверхні рисунка, в ході роботи за необхідністю користуються то одним, то іншим інструментом. При бажанні підсилити тони в тіні додають необхідну кількість соусу-тону ударом палички соусу і одразу ж розтирають ці плями тампоном вати. Деталі моделюють і завершують найчастіше вугільним олівцем, який дає однорідну з соусом матову поверхню. В процесі роботи, коли є необхідність зняти соус з паперу, користуються гумкою, клячкою, ганчіркою або тампоном з вати. Соус дуже м’який, ламкий матеріал і коли його застосовують в сухому вигляді, він кришиться, розсипається, тому не варто ним працювати у штриховій манері.

І. Використання паперової палички-розтушовки

Симчич Ю., ІV курс, 2016 р.

ІІ. Використання замшевої розтушовки

Конечний М., ІV курс, 2015 р.

ІІІ. Використання вати для розтирання та гумки для зняття зайвого тону

Рисунки, які створені соусом, треба зберігати під склом або злегка фіксувати їх рідким (п’ятивідсотковим) розчином желатину або казеїну, але все одно, при фіксації рисунки темніють, що порушує їх тонову будову. Взагалі варто нагадати, що соус, як матеріал має свої труднощі, пов’язані з поганим зчепленням з папером, але він дуже легко витирається гумкою, легко розтушовується і тому має свої переваги при виконанні складних та тривалих завдань по відношенню до графітного олівця чи вугілля. Не треба тільки користуватися соусом у тому вигляді, в якому він продається, особливо на невеликих за розмірами рисунках.

Мокрий спосіб.

Частіше за все соус застосовується у мокрому вигляді, що дозволяє ефективніше його використовувати в академічному рисунку та розкривати його якості й багатющі можливості. Знов варто нагадати, що взагалі рисувати краще на папері, який натягнуто на планшет, а тим більш, коли зображення планується виконувати мокрою технікою. Папір має бути не дуже шорстким, достатньо щільним, щоб витримати неодноразові розмиви водою та часте використання гумки. Для роботи з соусом необхідно підготувати посуд для води та соусу, а також акварельні пензлі різних розмірів. Можливе застосування великих щетинних пензлів – вони залишають після себе дуже ефектну і виразну фактуру. Спочатку наносять на папір легкий рисунок олівцем, потім, розчинивши соус в воді, відповідними пензлями широко прокладають великі площини та фон, намагаючись якомога точніше брати тонові співвідношення, які характеризують форму та світлотіньові градації. Соус, висихаючи на папері, самозакріплюється, але залишається глибоким і приємним по тону. Рисунки соусом нескладно виправити чи послабити в них перевантажені тоном місця за допомогою м’якої резинки. Завершальна стадія моделювання форм та обробки деталей потребує використання малих за розміром акварельних пензлів та вугільного олівця, за допомогою яких рисунок набуває досконалості. Варто нагадати, що мокрий соус дуже часто поєднують з іншими графічними матеріалами і це значно збагачує технічні можливості соусу і надає рисункам неповторності.

Рисунок мокрим соусом ведеться в основному так, як і іншими матеріалами в мокрій техніці. Він потребує до себе бережливого відношення, іноді збереження під склом.

Багатство технічних прийомів роботи соусом, приємна матова поверхня паперу, свідчать про те, що соус – чудовий матеріал для рисунка, його технічні можливості далеко невичерпні.

Послідовність роботи

Розчинений у воді порошок соусу наноситься пензлем на папір

Після висихання, проводиться моделювання гумкою

Конечний М., 4 курс, 2014 р.

Дебрин В., 4 курс, 2016 р.

ЗРАЗКИ РОБІТ

вівторок, 8 листопада 2016 р.

ПРО ПЛЕНЕР...

«Художник малює не те, що бачить, а те, що відчуває».

Пабло Пікассо

За допомогою мистецтва можна висловити свою любов до рідної землі, оспівати все, що навіки залишиться найдорожчим і передати свої почуття іншим людям. Чи це буде поетичне слово, чи твір живопису – головне, щоб було написано щиро, щоб люди могли зрозуміти, який настрій, які почуття хвилювали художника, коли він писав свій твір.

Сила впливу природи на людину, глибоке переживання і думки, які вона викликає, створили той жанр в образотворчому мистецтві, який ми називаємо пейзажем.

Слово пейзаж (франц. pays – країна, місцевість) - жанр образотворчого мистецтва, в якому основним предметом зображення є дика і в тій чи іншій степені відображена людиною природа.

Пленер (франц. plein air – відкрите повітря) – передача в живописі змін, що відбуваються в природі під дією сонячного світла, повітря і атмосферних явищ. Як студенти, так і досвідчені живописці з незмінною увагою та старанністю вивчають природу. Цей дивовижний світ краси став одним з невичерпних джерел образотворчого (та й те тільки) мистецтва.

В цьому році пленер «Золота осінь - 2016», який проходив 21-22 жовтня, присвячений 65-ій річниці з Дня народження Назарія Яремчука.

Студенти Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. В.Ю. Шкрібляка та Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича разом з викладачами Ребенчук І.В., Шутурмою М.Б., Фижделюк В.Ю. та Генцаром М.М. працювали на мальовничих локаціях вижничини.

За допомогою різних живописних та графічних матеріалів студенти намагалися передали свої враження, емоції від неповторної природної краси Буковини. В результаті в етюдах знайшли відображення мотиви гір, річка Черемош, потічки, стежинки, осінній ліс, архітектурні споруди, серед яких і садиба, де народився Н.Яремчук.

Звітом пленеру стала виставка, що відкрилася 04 листопада в виставковому залі Будинку художника м. Вижниця.

З вітальними словами до учасників пленеру та гостей виступили директор коледжу Р.М.Гаврилюк, міський голова О.Г.Чепіль, директор Будинку художника В.Д.Писарюк та інші. Завітала на виставку також п. Орися Вірста, дружина відомого українського живописця, скульптора, архітектора Темістокля Вірсти.

Виставки такого плану мають важливе значення для студентів, оскільки сприяють розвитку самостійності оцінки робіт товаришів, допомагають глибше усвідомити специфіку пейзажу, активізують творчу діяльність.

Сподіваємось, що даний пленер стане джерелом подальших творчих робіт студентів, бо впевнені що естетична дія рідної природи здатна духовно збагатити людину.

Цікавий факт:- Завдяки пленеру фарби стали випускати в тубах. До того художники готували фарби в своїх майстернях самі.

Далі буде....

четвер, 13 жовтня 2016 р.

Методичні поради до виконання самостійної роботи

для студентів 4 курсу з дисципліни «Рисунок»

Левшун Г. Автопортрет Григорчак О. Автопортрет

Тема для самостійного опрацювання: Автопортрет

Терміни, поняття, практичні вміння і навички, які необхідно засвоїти:

портрет, автопортрет, композиція, жанри образотворчого мистецтва.

Форма виконання самостійної роботи: реферат, наукова робота, дослідження, практична робота, конспект, зарисовки, начерки, проекти, ескізи і т.д.

Форма перевірки: заліковий перегляд.

Методичні поради викладача:

Автопортрет являється різновидом одного з найпоширеніших жанрів образотворчого мистецтва - портрету. Автопортрет - це портрет художника, виконаний ним самим за допомогою одного чи декількох дзеркал.

В автопортреті художник безпосередньо виражає своє бачення, оцінку власної особистості, свої творчі принципи; в багатьох автопортретах з великою гостротою втілено єдність особистих і суспільних ознак - відчуття художнього призвання своєї долі до долі поколінь людей, до злетів і падінь мистецтва. Часто, однак, художник зображує себе лиш в якості найдоступнішої моделі для різних художніх пошуків, експериментів.

Мистецтвознавець Г.Васильєва-Шляпіна виділяє два основні види автопортрета: професійний, тобто той, на якому художник зображений за роботою, і особовий, такий, що розкриває моральні і психологічні риси. Вона також пропонує детальнішу класифікацію: 1) «вставний автопортрет» - художник зображений в групі персонажів якогось сюжету; 2) «представницький, або символічний, автопортрет» - художник зображає себе в образі історичної особи або релігійного героя; 3) «груповий портрет» - художник зображений з членами сім'ї або іншими реальними особами; 4) «окремий або природний автопортрет» - художник зображений один.

Зображення себе художником відоме вже в античному (Фідій) і середньовічному (скульптори 14ст - новгородець Аврам і П. Парлерх в Чехії) мистецтві. Одне з перших згадок про автопортрет конкретного художника зустрічається у старогрецького філософа і біографа Плутарха (45 - 127), який пише про те, що жив за декілька століть до нього старогрецький скульптор Фідій (490 до н.е. - 430 до н. е.) включив самого себе в число персонажів композиції «Битва амазонок» в Парфеноні. Битва греків з амазонками була висічена на щиті статуї Афіни, а також на західній стіні храму.

Живописці італійського Раннього Відродження ( Мазаччо, Доменіко Гірландайо, Ботічеллі ) часто вводили свої зображення в сюжетні релігійні композиції. «Погляд, спрямований прямо на глядача, і декілька неприродна асиметрія абрису особи, що виникла за рахунок дзеркального перевороту зображення, - характерні прикмети, по яких зазвичай пізнаються автопортрети в багатофігурних композиціях», указує Гращенков в своєму дослідженні, присвяченому Ранньому Відродженню.

Як різновид портретного жанру автопортрет склався в 16 ст. в мистецтві Високого Відродження (Рафаель, А. Дюрер ). Він виражає високе суспільне значення художника, його самоствердження; в мистецтві маньєризму - залежність, нестійкість внутрішнього світу майстра, породжену кризою ренесансних ідеалів; нарешті, великі живописці Пізнього Відродження ( Тиціан, Тінторетто ) розкривають глядачу драматичну долю творчої особистості, яка відстоює свою духовну незалежність. Італійський художник і архітектор Джотто (1267-1337) включив себе в цикл «знаменитих людей» в неаполітанському костелі. Італійський живописець Мазаччо (1401-1428) зобразив себе одним з апостолів в розписі капели Бранкаччи. Тосканський художник Боттічеллі (1447-1515) зробив себе героєм картини «Поклоніння волхвів». Найбільш відоме зображення Леонардо да Вінчі (1452-1519) багато дослідників вважають пізнім і єдиним автопортретом. Проте, інші мистецтвознавці вважають, що приналежність цієї роботи Леонардо повністю не доведена. Існує версія, вперше висловлена письменником Мережковським, що Леонардо поклав в основу знаменитої картини «Мона Ліза» власний автопортрет.

Леонардо да Вінчі. Автопортрет.

Зображали себе і Рафаель (1483-1520), і Мікеланджело Буонарроті (1475-1564). Вважають, що Мікеланджело додав схожість власній особі зображенню зідраної зі святого Варфоломея шкіри в сцені «Страшного суду» в розписі Сикстинської капели.

Тиціан (1477-1576) виконав «Автопортрет з Ораціо і Марко Вечеліо», який, на думку критиків, має глибокий філософський зміст. На полотні зображені самі Тиціан, його син і родич Марко. Відомий також пізній автопортрет Тиціана, який він написав в 1566 році. Більше п'ятдесяти автопортретів написав Альбрехт Дюрер (1471-1528). Перший (малюнок срібним олівцем) був створений, коли художникові було тринадцять років. Двадцятидвохрічний Дюрер зображений також на «Автопортреті з гвоздикою» (1493, Лувр). «Мадридський Автопортрет» (1498, Прадо) зображає Дюрера людиною солідного достатку, що добилася визнання. На наступному автопортреті художник зобразив себе в образі Христа (Мюнхен, Стара Пінакотека).

Ця психологічна напруга знаходить розвиток в автопортреті-сповіді 17ст, де нерідко розкриваються соціальний облік художника, його відношення до світу і суспільства, його повна гідності позиція борця за свої переконання (Н. Пуссен, П.П.Рубенс, Рембрандт). Велику кількість автопортретів написав Рембрандт (1606-1669). Художникові у свій час приписувалося близько 90 картин, що містять його власне зображення. Проте, як показав аналіз, 20 «автопортретів» насправді було виконано іншими художниками. Знехтуваний був, наприклад, «автопортрет», придбаний галереєю Штутгарту в 1962 році. Недавно був виявлений найменший автопортрет Рембрандта, що становить вісім дюймів у висоту і близько семи дюймів завширшки.

Автопортрет 18ст (Ж.Б.Шарден, Д.Рейнольдс, Ф.І.Шубін) переносять художника в інтимну, робочу чи сімейну обстановку, підкреслюючи інтелектуальні зусилля творчості, далекоглядність аналітичного погляду. Великі художники 19ст (Ж-Л. Давид, О.А. Кіпренський, І.Н. Крамской ) не тільки утвердили цінність творчої особистості і її багатого духовного життя, але й бачать в собі відображення типових поглядів, стремлінь свого покоління. Автопортрет Ван Гога Голова забинтована, оскільки художник сам собі відрізував частину вуха. Ван Гог написав більше двадцяти автопортретів, причому всього за два роки. Серед рекордсменів по кількості автопортретів Фріда Кало. Вона писала саму себе 55 разів.

Перший відомий автопортрет в українському живописі зображений на підписаній іконі "Розп'яття" (16913 - Липський). Перший автопортрет як самостійний твір виконала А. С. Полуботок (1801). Особливого розквіту жанр автопортрету досягає в 19ст. (в українському мистецтві виняткове місце займає в творчості Т.Г.Шевченка) і продовжує розвиватись на протязі 20ст. Цікавий автопортрет В. Сєрова. Хоча, він виконаний простими засобами - звичайним графічним олівцем, художнику вдалося передати свій власний характер, своє духовне життя, допитливе, уважне відношення до оточуючого світу.

Багато відомих художників створили цілі серії своїх автопортретів.

М. Врубель. Автопортрет. 1904

Уміння художника передати в портреті схожість завжди цінувалося дуже високо. Кожен, хто міг взнати в зображенні вигляд знайомої людини, відчував позитивні емоції і відповідно оцінював роботу художника, віддаючи належне його здібностям і майстерності. Особливо цінувалися з якнайдавніших часів портрети з реалістичним трактуванням форм, з підвищеною виразністю зображення. Такі портрети представляють велику цінність не тільки для сучасників, але і для нащадків, які можуть по цих портретах ознайомитися з виглядом людей минулого.

Завдання рисунка, пов'язані з передачею змінних станів людського обличчя, вимагають знань і умінь помітити в певний момент часу найхарактерніше, чому повинен навчитися художник в період навчання.

Душевні стани людини, що відображаються на обличчі, завжди цікавили художників, і вони прагнули встановити їх закономірності. Прилучаючись до мистецтва портрета, треба пам'ятати, що виразність портрета багато в чому залежить від вирішення композиційного завдання, від зорового сприйняття всього вигляду портретованого. Тому, перш ніж почати рисунок, слід продумати, як краще зобразити цю людину. Одна образна характеристика портретованого вимагає зображення самої голови; інша — зображення голови з плечовим поясом; третя — вимагає поясного або поколінного зображення; четверта — людини на повний зріст.

При вирішенні композиції портрета необхідно строго продумувати свій задум і мету . Недоцільно змінювати композиційну ідею в процесі роботи над портретом. Використовуючи в рисунку портрета аксесуари, треба весь час стежити, щоб моделювання форми і передача матеріальності не відволікали глядача від головного в портреті. Погано, якщо художник добре промальовує комірець сорочки, мереживо на блузі портретованої, а форму голови і деталей обличчя не промальовує належною мірою, залишивши все в начерковому стані — портрета не буде, буде портрет костюма, а не людини. Аксесуари в портреті повинні бути невеликим доповненням до характеристики образу.

Починаючи рисунок із емоційно-виразного начерку, де головним завданням є уловлення портретної схожості, виходити потрібно з анатомічної структури форми голови, але не взагалі, а конкретної голови. Проте методика роботи в тривалому рисунку над портретом залишається традиційною, з дотриманням всіх етапів послідовності виконання роботи.

Композиційне вирішення автопортрета не повинно бути випадковим, художник наперед повинен продумати: буде зображена тільки голова, буде поясний портрет або портрет з аксесуарами. Відкидаючи подробиці і зосереджуючи увагу на композиційному центрі, художник повинен чітко змоделювати форму головного. Таке цілеспрямоване сприйняття і зображення загострює відчуття форми, наближує художника до успішного вирішення композиційного завдання.

При роботі над автопортретом треба мати на увазі, що вирішення композиційного завдання не обмежується тільки розташуванням зображення на аркуші. Потрібно знайти (виділити) композиційний центр. Композиційним центром в портреті можуть бути очі, ніс і губи, або губи і підборіддя. Щоб успішно вирішити це завдання, художнику треба всі засоби побудови форми підпорядкувати цьому центру — тут і лінія, і тон повинні допомагати художнику виділити головне.

Подумавши ідейний зміст і композиційне рішення автопортрета, можна приступати до його виконання на основі засвоєних правил і законів. Опрацьовування деталей голови повинно слідувати строгій методичній послідовності побудови зображення від простого до складного, особливо при роботі над автопортретом.

Завершуючи рисунок, не слід прагнути до зайвого опрацьовування дрібних деталей. Якщо в лаконічному трактуванні форми вловлена портретна схожість і присутня виразність, роботу слід припинити.

Таким чином, актуальність цього жанру для сучасності зростає з кожним поколінням. Автопортрет – дзеркало, що відображає не тільки світ особистості художника, але і його уяву про значення мистецтва в житті людини.

Роботи студентів

Луцюк В.

Стрежак І.

Квасньовська О.

Фочук С.

Питання для самоконтролю:

- Які є жанри образотворчого мистецтва?

- Що таке автопортрет?

- Які відомі художники писали автопортрет?

- Які є види автопортрету?

- Яка послідовність виконання завдання?

Література та джерелознавча база для опрацювання:

Лі Н.Г. Рисунок. Основи навчального академічного рисунка. – М.: Ексмо, 2005. – 480с.
Сэнін В.П., Коваль О.В. Школа рисунка олівцем. Натюрморт, пейзаж, портрет. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2007.

3. Баммес Г. Художественная пластическая анатомия человека. – Дрезден, 1988.

4. Хогард Б. Рисуем голову человека. – Мн.: Попури, 2002. – 152 с.

понеділок, 3 жовтня 2016 р.

Світлій пам’яті Валерія Павловича Жаворонкова

Малювати картини руками не можна,
                                     Лише серцем, що б’є у душі…
                                     В тій, де мешкає дивний художник,
                                     Що натхнення черпає в собі.
                                     І лиш духом всесильна людина
                                     Розфарбує цей світ кольорами,
                                     Щоб ожила від світла картина,
                                     Наче небо мовчазне над нами,
                                     Наче зорі, що ввечері світять,
                                     Ні, не світять - зоріють згори.
                                    Радше будні художник підмітить,
                                     Ніж змалює цей світ навпаки.

Доля митця - складна і неповторна, цікава і приваблива. На долю Валерія Павловича випали тяжкі воєнні і повоєнні роки, раннє сирітство, голод і розруха, епоха тоталітаризму і активна участь в боротьбі за демократичний розвиток незалежної української державності. Його, корінного подолянина, навіки полонила Вижницька земля. Тут формувався його характер, активна громадська позиція ,розквітав його талант живописця і педагога.

Творчістю займаються багато людей, проте тільки вибрані стають відомими широкому загалу.

Народився на Хмельниччині 13 березня 1940 року в селі Кам'янка біля Кам'янець-Подільського. Батько, Павло, був військовим. Дослужився до начальника тилу армії. Уже наприкінці війни загинув у Німеччині. Мати, Анна, працювала у колгоспі, була листоношею. Батько дуже любив малювати. Можливо, генно передав синові свій хист.

На раннє дитинство відомого художника випали тяжкі роки воєнного лихоліття. Відкарбувались в пам'яті й повоєнні негаразди: розруха, нестача хліба, одягу, зошитів, підручників... Пасучи корів з сільською дітворою, він міг годинами лежати у бур'яні, спостерігати за жучками, черв'яками, метеликами... Любив, також, тварин, особливо коней. Згадує, скільки радості було, як в дитинстві з хлопчаками катався на конях, купав їх. Чому ж запам'яталися саме ці звичайні картинки природи та сільського життя: трава, туман, метелики, коні?.. Відповідь тільки одна - Валерій Павлович від народження наділений спостережливою, чутливою натурою, що так тонко сприймає красу.

Ось рядки написані Валерієм Павловичем:

Мені бувало сниться: біля воріт криниця,

Стара, стара хатина і світла тепла днина,

А далі – лан отави, копиці золотаві,

За ними ліс і гори обмежують простори,

Художник і натура, невинність та культура,

І вічний діалог йде протягом епох.

Першим вчителем був О. Л. Грен - художник-педагог, який і помітив його здібності. Малював все і всюди. Спочатку паличкою по глині чи піску, а потім огризком олівця на знайденому десь шматку паперу. Згодом це захоплення переросло в щоденну потребу. Ще тоді, маленьким хлопчиком, прагнув до прекрасного підсвідомо. Це було і є потребою душі видатного митця. Малював в основному копії та за уявою, дуже мало з натури. По закінченню школи, подарував школі копію картини Шишкіна "Ранок в сосновому лісі".

Чутки, що на Буковині, у Вижниці є художній навчальний заклад привернули увагу Валерія Павловича, зацікавили, і він, в 1957 році, приїздить сюди, щоб поступити на відділ килимарства, оскільки на той час тут було найбільше уроків живопису. Живопис дуже цікавив майбутнього митця. Було велике бажання оволодіти його секретами.

Був дуже вражений красою тутешнього краю, мовою, вбранням людей, їхньою культурою та способом життя. Здавалося, що попав в рай, не дивлячись на терпиме матеріальне існування. Дуже багато працював. Девіз студентів того часу: ні дня - без малювання. Його вчителі - О. Скотніков, В. Куров, Я. Очеретько, яких художник згадує з теплотою та вдячністю. Наприкінці навчання почав виставляти свої твори на виставках. Об'їздив усі куточки Буковини.

На останньому курсі Валерію Павловичу запропонували взяти участь у республіканській художній виставці, а згодом - Всесоюзній. Його графічні зображення привернули увагу високопрофесійного журі, і він був удостоєний звання лауреата і нагороджений дипломом третього ступеня в Києві та Москві, що свідчило про високий фаховий рівень. З 1967 року він постійний учасник обласних, республіканських, всесоюзних та міжнародних виставок.

Швидко, весело і цікаво пролетіли студентські роки. Після закінчення з відзнакою Вижницького училища Жаворонков поступив на заочне навчання до Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова на відділ графіки. Саме в стінах інституту Валерій Павлович і формується як художник-графік. Дипломна робота – графічне оформлення книжки М. Коцюбинського «Fata morgana» одержала гарний відгук В. Касіяна.

П’ять років працював в Вижницькій середній школі №1 учителем малювання. Згодом Валерія Павловича запрошують працювати викладачем у Вижницьке училище.

Валерій Павлович надав перевагу стезі педагога-художника, ішов тернистими стежками, не завжди встеленими лаврами. Творча робота весь час була і залишається головним стимулом для життя і діяльності. Керуючись законом, що неможливо виховати художника, не будучи самому художником, працює творчо кожен день.

Валерій Жаворонков був членом Національної спілки художників України, член Спілки дизайнерів України, лауреат літературно-мистецької премії імені Георгія Гараса. Творчий доробок його - графіка, живопис, декоративно-прикладне мистецтво. Роботи не раз ставали окрасою всесоюзних, республіканських та зарубіжних виставок.

23 березня 2006 року президент України Віктор Ющенко підписав указ № 256, де зазначається, зокрема, що відомому художнику з Буковини, заступникові директора Вижницького коледжу прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка Валерію Павловичу Жаворонкову присуджено звання „Заслужений працівник культури України".

Талановитий художник-графік, художник-живописець впродовж 5 років був на посаді директора коледжу, кілька десятків років працював на педагогічній ниві, займаючи посаду заступника директора коледжу з навчальної і наукової роботи, а також, з 2005 по 2010 рік був заступником декана факультету „Образотворче і декоративно-прикладне мистецтво" Чернівецького національного університету.

Емблеми до фестивалю їм. Н. Яремчука, герб міста Вижниця, герб і прапор Вижницького району, атрибутика до XIII міжнародного гуцульського фестивалю (грамоти, буклети тощо) також були створені Валерієм Павловичем. На Вижниччині повсюдно видно його творчі автографи, які свідчать про майстерність, індивідуальний почерк. Зокрема, у декоративно-прикладному мистецтві першим створив досить оригінальні в'їзди в наш район, села, колишні колгоспи. Вони мають мистецьку цінність. Недарма ж бо занесені в книгу „Українська архітектура". Автор воріт, що відкривають Вижницький стадіон. Неодноразово обирався депутатом міськради, членом виконкому.

Валерій Павлович, працюючи зі студентами, власних дітей виховував особистим прикладом, сидячи біля мольберта, а вони з допитливості запитували про все, що стосується малярства. Вікторія і Павло обрали батьківський шлях. Нині Павло Валерійович працює викладачем у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва, має свій мистецький почерк, разом з батьком бере участь у багатьох художніх виставках. А донька, Вікторія, працює завідуючою відділом Косівського інституту декоративно-прикладного мистецтва, який є підрозділом Львівської академії мистецтв.

Сьогодні не можливо точно підрахувати скільки художніх робіт, майже за півстоліття, нараховується у творчому доробку художника. Валерій Павлович був учасником майже 80 художніх виставок в Україні та за кордоном. Можна лише здогадуватись: сотні, а може, тисячі художніх творінь „вийшли" з-під пензля талановитих рук митця, завдяки його неймовірній наполегливості та працелюбству і „зупинились" у музеях і приватних колекціях України та далеко за її межами: Чехії, Румунії, Бельгії, США, Франції, Польщі, Іспанії, Німеччині тощо.

... Плине життя… Міняються пори року.

Як птах відлетів у вічність наш Вчитель…

Залишив у спадок нам твори своєї душі.

Буде пам'ять боліть, буде плакать терпкими сльозами,

Буде спогад свіча переходити в завтрашній день…

Пам’ятаємо, любимо, сумуємо…