Методичні поради до виконання самостійної роботи

для студентів 4 курсу з дисципліни «Рисунок»

Левшун Г.  Автопортрет        Григорчак О. Автопортрет                                                             

Тема для самостійного опрацювання: Автопортрет

Терміни, поняття, практичні вміння і навички, які необхідно засвоїти:

портрет, автопортрет, композиція, жанри образотворчого мистецтва.

Форма виконання самостійної роботи: реферат, наукова робота, дослідження, практична робота, конспект, зарисовки, начерки, проекти, ескізи і т.д.

Форма перевірки: заліковий перегляд.

Методичні поради викладача:

Автопортрет являється різновидом одного з найпоширеніших жанрів образотворчого мистецтва - портрету. Автопортрет - це портрет художника, виконаний ним самим за допомогою одного чи декількох дзеркал.

В автопортреті художник безпосередньо виражає своє бачення, оцінку власної особистості, свої творчі принципи; в багатьох автопортретах з великою гостротою втілено єдність особистих і суспільних ознак - відчуття художнього призвання своєї долі до долі поколінь людей, до злетів і падінь мистецтва. Часто, однак, художник зображує себе лиш в якості найдоступнішої моделі для різних художніх пошуків, експериментів.

Мистецтвознавець  Г.Васильєва-Шляпіна виділяє два основні види автопортрета: професійний, тобто той, на якому художник зображений за роботою, і особовий, такий, що розкриває моральні і психологічні риси. Вона також пропонує детальнішу класифікацію: 1) «вставний автопортрет» - художник зображений в групі персонажів якогось сюжету; 2) «представницький, або символічний, автопортрет» - художник зображає себе в образі історичної особи або релігійного героя; 3) «груповий портрет» - художник зображений з членами сім'ї або іншими реальними особами; 4) «окремий або природний автопортрет» - художник зображений один.

Зображення себе художником відоме вже в античному (Фідій) і середньовічному (скульптори 14ст - новгородець Аврам і П. Парлерх в Чехії) мистецтві. Одне з перших згадок про автопортрет конкретного художника зустрічається у старогрецького філософа і біографа Плутарха (45 - 127), який пише про те, що жив за декілька століть до нього старогрецький скульптор Фідій (490 до н.е. -  430 до н. е.) включив самого себе в число персонажів композиції «Битва амазонок» в Парфеноні. Битва греків з амазонками була висічена на щиті статуї Афіни, а також на західній стіні храму.

Живописці італійського Раннього Відродження ( Мазаччо, Доменіко Гірландайо, Ботічеллі ) часто вводили свої зображення в сюжетні релігійні композиції. «Погляд, спрямований прямо на глядача, і декілька неприродна асиметрія абрису особи, що виникла за рахунок дзеркального перевороту зображення, - характерні прикмети, по яких зазвичай пізнаються автопортрети в багатофігурних композиціях», указує Гращенков в своєму дослідженні, присвяченому Ранньому Відродженню.

Як різновид портретного жанру автопортрет склався в 16 ст. в мистецтві Високого Відродження (Рафаель, А. Дюрер ). Він виражає високе суспільне значення художника, його самоствердження; в мистецтві маньєризму - залежність, нестійкість внутрішнього світу майстра, породжену кризою ренесансних ідеалів; нарешті, великі живописці Пізнього Відродження ( Тиціан, Тінторетто ) розкривають глядачу драматичну долю творчої особистості, яка відстоює свою духовну незалежність. Італійський художник і архітектор Джотто (1267-1337) включив себе в цикл «знаменитих людей» в неаполітанському костелі. Італійський живописець Мазаччо (1401-1428) зобразив себе одним з апостолів в розписі капели Бранкаччи. Тосканський художник Боттічеллі (1447-1515) зробив себе героєм картини «Поклоніння волхвів». Найбільш відоме зображення Леонардо да Вінчі (1452-1519) багато дослідників вважають пізнім і єдиним автопортретом. Проте, інші мистецтвознавці вважають, що приналежність цієї роботи Леонардо повністю не доведена. Існує версія, вперше висловлена письменником Мережковським, що Леонардо поклав в основу знаменитої картини «Мона Ліза» власний автопортрет.

Леонардо да Вінчі. Автопортрет.

Зображали себе і Рафаель (1483-1520), і Мікеланджело Буонарроті (1475-1564). Вважають, що Мікеланджело додав схожість власній особі зображенню зідраної зі святого Варфоломея шкіри в сцені «Страшного суду» в розписі Сикстинської капели.

Тиціан (1477-1576) виконав «Автопортрет з Ораціо і Марко Вечеліо», який, на думку критиків, має глибокий філософський зміст. На полотні зображені самі Тиціан, його син і родич Марко. Відомий також пізній автопортрет Тиціана, який він написав в 1566 році. Більше п'ятдесяти автопортретів написав Альбрехт Дюрер (1471-1528). Перший (малюнок срібним олівцем) був створений, коли художникові було тринадцять років. Двадцятидвохрічний Дюрер зображений також на «Автопортреті з гвоздикою» (1493, Лувр). «Мадридський Автопортрет» (1498, Прадо) зображає Дюрера людиною солідного достатку, що добилася визнання. На наступному автопортреті художник зобразив себе в образі Христа (Мюнхен, Стара Пінакотека).

Ця психологічна напруга знаходить розвиток в автопортреті-сповіді 17ст, де нерідко розкриваються соціальний облік художника, його відношення до світу і суспільства, його повна гідності позиція борця за свої переконання (Н. Пуссен, П.П.Рубенс, Рембрандт). Велику кількість автопортретів написав Рембрандт (1606-1669). Художникові у свій час приписувалося близько 90 картин, що містять його власне зображення. Проте, як показав аналіз, 20 «автопортретів» насправді було виконано іншими художниками. Знехтуваний був, наприклад, «автопортрет», придбаний галереєю Штутгарту в 1962 році. Недавно був виявлений найменший автопортрет Рембрандта, що становить вісім дюймів у висоту і близько семи дюймів завширшки.

Автопортрет 18ст (Ж.Б.Шарден, Д.Рейнольдс, Ф.І.Шубін) переносять художника в інтимну, робочу чи сімейну обстановку, підкреслюючи інтелектуальні зусилля творчості, далекоглядність аналітичного погляду. Великі художники 19ст (Ж-Л. Давид, О.А. Кіпренський, І.Н. Крамской ) не тільки утвердили цінність творчої особистості і її багатого духовного життя, але й бачать в собі відображення типових поглядів, стремлінь свого покоління. Автопортрет Ван Гога Голова забинтована, оскільки художник сам собі відрізував частину вуха. Ван Гог написав більше двадцяти автопортретів, причому всього за два роки. Серед рекордсменів по кількості автопортретів Фріда Кало. Вона писала саму себе 55 разів.

Перший відомий автопортрет в українському живописі зображений на підписаній іконі "Розп'яття" (16913 - Липський). Перший автопортрет як самостійний твір виконала А. С. Полуботок (1801). Особливого розквіту жанр автопортрету досягає в 19ст. (в українському мистецтві виняткове місце займає в творчості Т.Г.Шевченка) і продовжує розвиватись на протязі 20ст. Цікавий автопортрет В. Сєрова. Хоча, він виконаний простими засобами - звичайним графічним олівцем, художнику вдалося передати свій власний характер, своє духовне життя, допитливе, уважне відношення до оточуючого світу.

Багато       відомих    художників       створили       цілі       серії    своїх автопортретів.

               М. Врубель. Автопортрет. 1904

Уміння художника передати в портреті схожість завжди цінувалося дуже високо. Кожен, хто міг взнати в зображенні вигляд знайомої людини, відчував позитивні емоції і відповідно оцінював роботу художника, віддаючи належне його здібностям і майстерності. Особливо цінувалися з якнайдавніших часів портрети з реалістичним трактуванням форм, з підвищеною виразністю зображення. Такі портрети представляють велику цінність не тільки для сучасників, але і для нащадків, які можуть по цих портретах ознайомитися з виглядом людей минулого.

Завдання рисунка, пов'язані з передачею змінних станів людського обличчя, вимагають знань і умінь помітити в певний момент часу найхарактерніше, чому повинен навчитися художник в період навчання.

Душевні стани людини, що відображаються на обличчі, завжди цікавили художників, і вони прагнули встановити їх закономірності. Прилучаючись до мистецтва портрета, треба пам'ятати, що виразність портрета багато в чому залежить від вирішення композиційного завдання, від зорового сприйняття всього вигляду портретованого. Тому, перш ніж почати рисунок, слід продумати, як краще зобразити цю людину. Одна образна характеристика портретованого вимагає зображення самої голови; інша — зображення голови з плечовим поясом; третя — вимагає поясного або поколінного зображення; четверта — людини на повний зріст.

При вирішенні композиції портрета необхідно строго продумувати свій задум і мету . Недоцільно змінювати композиційну ідею в процесі роботи над портретом. Використовуючи в рисунку портрета аксесуари, треба весь час стежити, щоб моделювання форми і передача матеріальності не відволікали глядача від головного в портреті. Погано, якщо художник добре промальовує комірець сорочки, мереживо на блузі портретованої, а форму голови і деталей обличчя не промальовує належною мірою, залишивши все в начерковому стані — портрета не буде, буде портрет костюма, а не людини. Аксесуари в портреті повинні бути невеликим доповненням до характеристики образу.

Починаючи рисунок із емоційно-виразного начерку, де головним завданням є уловлення портретної схожості, виходити потрібно з анатомічної структури форми голови, але не взагалі, а конкретної голови. Проте методика роботи в тривалому рисунку над портретом залишається традиційною, з дотриманням всіх етапів послідовності виконання роботи.

Композиційне вирішення автопортрета не повинно бути випадковим, художник наперед повинен продумати: буде зображена тільки голова, буде поясний портрет або портрет з аксесуарами. Відкидаючи подробиці і зосереджуючи увагу на композиційному центрі, художник повинен чітко змоделювати форму головного. Таке цілеспрямоване сприйняття і зображення загострює відчуття форми, наближує художника до успішного вирішення композиційного завдання.

При роботі над автопортретом треба мати на увазі, що вирішення композиційного завдання не обмежується тільки розташуванням зображення на аркуші. Потрібно знайти (виділити) композиційний центр. Композиційним центром в портреті можуть бути очі, ніс і губи, або губи і підборіддя. Щоб успішно вирішити це завдання, художнику треба всі засоби побудови форми підпорядкувати цьому центру — тут і лінія, і тон повинні допомагати художнику виділити головне.

Подумавши ідейний зміст і композиційне рішення автопортрета, можна приступати до його виконання на основі засвоєних правил і законів. Опрацьовування деталей голови повинно слідувати строгій методичній послідовності побудови зображення від простого до складного, особливо при роботі над автопортретом.

Завершуючи рисунок, не слід прагнути до зайвого опрацьовування дрібних деталей. Якщо в лаконічному трактуванні форми вловлена портретна схожість і присутня виразність, роботу слід припинити.

Таким чином, актуальність цього жанру для сучасності зростає з кожним поколінням. Автопортрет – дзеркало, що відображає не тільки світ особистості художника, але і його уяву про значення мистецтва в житті людини.

                                                 Роботи студентів

Луцюк В.

 

Стрежак І.

 

Квасньовська О.

 

Фочук С.

Питання для самоконтролю:

-         Які є жанри образотворчого мистецтва?

-         Що таке автопортрет?

-         Які відомі художники писали автопортрет?

-         Які є види автопортрету?

-         Яка послідовність виконання завдання?

Література та джерелознавча база для опрацювання:

1. Лі Н.Г. Рисунок. Основи навчального академічного рисунка. – М.: Ексмо, 2005. – 480с.
2. Сэнін В.П., Коваль О.В. Школа рисунка олівцем. Натюрморт, пейзаж, портрет. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2007.

     3. Баммес Г. Художественная пластическая анатомия человека. – Дрезден, 1988.

     4. Хогард Б. Рисуем голову человека. – Мн.: Попури, 2002. – 152 с.

Світлій пам’яті  Валерія Павловича Жаворонкова

                                     Малювати картини руками не можна, 
                                     Лише серцем, що б’є у душі… 
                                     В тій, де мешкає дивний художник, 
                                     Що натхнення черпає в собі. 
                                     І лиш духом всесильна людина 
                                     Розфарбує цей світ кольорами, 
                                     Щоб ожила від світла картина, 
                                     Наче небо мовчазне над нами, 
                                     Наче зорі, що ввечері світять, 
                                     Ні, не світять - зоріють згори. 
                                     Радше будні художник підмітить, 
                                     Ніж змалює цей світ навпаки.

Доля митця - складна і неповторна, цікава і приваблива. На долю Валерія Павловича випали тяжкі воєнні і повоєнні роки, раннє сирітство, голод і розруха, епоха тоталітаризму і активна участь в боротьбі за демократичний розвиток незалежної української державності. Його, корінного подолянина, навіки полонила Вижницька земля. Тут формувався його характер, активна громадська позиція ,розквітав його талант живописця і педагога.

Творчістю займаються багато людей, проте тільки вибрані стають відомими широкому загалу.

Народився на Хмельниччині 13 березня 1940 року в селі Кам'янка біля Кам'янець-Подільського. Батько, Павло, був військовим. Дослужився до начальника тилу армії. Уже наприкінці війни загинув у Німеччині. Мати, Анна, працювала у колгоспі, була листоношею. Батько дуже любив малювати. Можливо, генно передав синові свій хист.

На раннє дитинство відомого художника випали тяжкі роки воєнного лихоліття. Відкарбувались в пам'яті й повоєнні негаразди: розруха, нестача хліба, одягу, зошитів, підручників... Пасучи корів з сільською дітворою, він міг годинами лежати у бур'яні, спостерігати за жучками, черв'яками, метеликами... Любив, також, тварин, особливо коней. Згадує, скільки радості було, як в дитинстві з хлопчаками катався на конях, купав їх. Чому ж запам'яталися саме ці звичайні картинки природи та сільського життя: трава, туман, метелики, коні?.. Відповідь тільки одна - Валерій Павлович від народження наділений спостережливою, чутливою натурою, що так тонко сприймає красу.

Ось рядки написані Валерієм Павловичем:

Мені бувало сниться: біля воріт криниця,

Стара, стара хатина і світла тепла днина,

А далі – лан отави, копиці золотаві,

За ними ліс і гори обмежують простори,

Художник і натура, невинність та культура,

І вічний діалог йде протягом епох.

Першим вчителем був О. Л. Грен - художник-педагог, який і помітив його здібності. Малював все і всюди. Спочатку паличкою по глині чи піску, а потім огризком олівця на знайденому десь шматку паперу. Згодом це захоплення переросло в щоденну потребу. Ще тоді, маленьким хлопчиком, прагнув до прекрасного підсвідомо. Це було і є потребою душі видатного митця. Малював в основному копії та за уявою, дуже мало з натури. По закінченню школи, подарував школі копію картини  Шишкіна "Ранок в сосновому лісі".

Чутки, що на Буковині, у Вижниці є художній навчальний заклад привернули увагу Валерія Павловича, зацікавили, і він, в 1957 році, приїздить сюди, щоб поступити на відділ килимарства, оскільки на той час  тут було найбільше уроків живопису. Живопис дуже  цікавив майбутнього митця. Було велике бажання оволодіти його секретами.

Був дуже вражений красою тутешнього краю, мовою, вбранням людей, їхньою культурою та способом життя. Здавалося, що попав в рай, не дивлячись на терпиме матеріальне існування. Дуже багато працював.  Девіз студентів того часу: ні дня - без малювання. Його вчителі - О. Скотніков, В. Куров, Я. Очеретько, яких художник згадує з теплотою та вдячністю. Наприкінці навчання почав виставляти свої твори на виставках. Об'їздив усі куточки Буковини.

На останньому курсі Валерію Павловичу запропонували взяти участь у республіканській художній виставці, а згодом - Всесоюзній. Його графічні зображення привернули увагу високопрофесійного журі, і він був удостоєний звання лауреата і нагороджений дипломом третього ступеня в Києві та Москві, що свідчило про високий фаховий рівень. З 1967 року він постійний учасник обласних, республіканських, всесоюзних та міжнародних виставок.

Швидко, весело і цікаво пролетіли студентські роки. Після закінчення з відзнакою Вижницького училища Жаворонков поступив на заочне навчання до Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова на відділ графіки. Саме в стінах інституту Валерій Павлович і формується як художник-графік. Дипломна робота – графічне оформлення книжки М. Коцюбинського «Fata morgana» одержала гарний відгук В. Касіяна.

П’ять років працював в Вижницькій середній школі №1 учителем малювання. Згодом Валерія Павловича запрошують працювати викладачем у Вижницьке училище.

Валерій Павлович надав перевагу стезі педагога-художника, ішов тернистими стежками, не завжди встеленими лаврами. Творча робота весь час була і залишається головним стимулом для життя і діяльності. Керуючись законом, що неможливо виховати художника, не будучи самому художником, працює творчо кожен день.

 Валерій Жаворонков був членом Національної спілки художників України, член Спілки дизайнерів України, лауреат літературно-мистецької премії імені Георгія Гараса. Творчий доробок його - графіка, живопис, декоративно-прикладне мистецтво. Роботи не раз ставали окрасою всесоюзних, республіканських та зарубіжних виставок.

23 березня 2006 року президент України Віктор Ющенко підписав указ № 256, де зазначається, зокрема, що відомому художнику з Буковини, заступникові директора Вижницького коледжу прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка Валерію Павловичу Жаворонкову присуджено звання „Заслужений працівник культури України".

Талановитий художник-графік, художник-живописець впродовж 5 років був на посаді директора коледжу,  кілька десятків років працював на педагогічній ниві, займаючи посаду заступника директора коледжу з навчальної і наукової роботи, а також, з 2005 по 2010 рік був заступником декана факультету „Образотворче і декоративно-прикладне мистецтво" Чернівецького національного університету.

Емблеми до фестивалю їм. Н. Яремчука, герб міста Вижниця, герб і прапор Вижницького району, атрибутика до XIII міжнародного гуцульського фестивалю (грамоти, буклети тощо) також були створені Валерієм Павловичем. На Вижниччині повсюдно видно його творчі автографи, які свідчать про майстерність, індивідуальний почерк. Зокрема, у декоративно-прикладному мистецтві першим створив досить оригінальні в'їзди в наш район, села, колишні колгоспи. Вони мають мистецьку цінність. Недарма ж бо занесені в книгу „Українська архітектура". Автор воріт, що відкривають Вижницький стадіон. Неодноразово обирався депутатом міськради, членом виконкому.

Валерій Павлович, працюючи зі студентами, власних дітей виховував особистим прикладом, сидячи біля мольберта, а вони з допитливості запитували про все, що стосується малярства. Вікторія і Павло обрали батьківський шлях. Нині Павло Валерійович працює викладачем у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва, має свій мистецький почерк, разом з батьком бере участь у багатьох художніх виставках. А донька, Вікторія, працює завідуючою відділом Косівського інституту декоративно-прикладного мистецтва, який є підрозділом Львівської академії мистецтв.

Сьогодні не можливо точно підрахувати скільки художніх робіт, майже за півстоліття, нараховується у творчому доробку художника. Валерій Павлович був учасником майже 80 художніх виставок в Україні та за кордоном. Можна лише здогадуватись: сотні, а може, тисячі художніх творінь „вийшли" з-під пензля талановитих рук митця, завдяки його неймовірній наполегливості та працелюбству і „зупинились" у музеях і приватних колекціях України та далеко за її межами: Чехії, Румунії, Бельгії, США, Франції, Польщі, Іспанії, Німеччині тощо.

... Плине життя… Міняються пори року.

Як птах відлетів у вічність наш Вчитель…

Залишив у спадок нам твори своєї душі.

Буде пам'ять боліть, буде плакать терпкими сльозами,

Буде спогад свіча переходити в завтрашній день…

Пам’ятаємо, любимо, сумуємо…